Думки вголос

Підходить до завершення 2013 рік, який для мене видався роком контрастів. Варто визнати, що він вже не був таким цікавим, як 2012, в якому було закінчення школи, здача ЗНО, вступ в університет, перші семінари, перші лекції, перша сесія і взагалі багато чого першого. В 2013-ому продовжилась котовасія з навчанням, перейшов на другий курс, який у багато чому видався приємнішим та менш стресовим за перший.

Загалом ситуація з навчанням більш-менш стабілізувалась – я навчився правильно лінуватися. Тобто я досі такий же лінивий, як і був раніше, проте піки ліні припадають лише на ті моменти, коли я не маю великої зайнятості. Думки, що я б міг вибитись в круглі відмінники швидко зникають, коли я згадую, що на то треба витрачати більше часу і сил.

У вас багато знайомих, які не хочуть працювати на «дядю»? У мене багато. Переважна більшість людей сьогодні – це офісний планктон, який тільки жаліється на умови праці, але не приймає жодних рішень для покращення свого становища.

Сучасна робота – це глибоко замасковане рабство в минулому. Ви працюєте і отримуєте копійки, які вистачає на їжу та воду. Інколи ви отримуєте на їжу, воду та видовища і життя вже не здається таким поганим. Ну і найвищий клас рабів отримує гроші на все вище перелічене та різні предмети розкоші. Але хоч рівень життя у них дещо вищий, рабами вони однаково залишаються.

Людство поділило реальність на часові відрізки не просто так. Інколи хочеться, щоб часу було більше. Щоб в добі було не 24 години, а 48. Може тоді б ми встигали більше робити? Навряд.

Успішні люди – це виключно ті люди, які вміють розподілити свій час. Хоча не завжди, бо якщо взяти у приклад людей творчих професій, то вони можуть роками нічого не робити, а потім за тиждень видати якийсь шедевр. Та їх потрібно відкинути, там все більше залежить від таланту та натхнення.

А що робити простим людям, які хочуть досягнути успіху у якійсь галузі? Більше двох років тому я писав статтю на тему, що за розкладом жити дуже складно. І що я покинув свої численні спроби якось організувати свій час.

Признайте вже те, що ви хоч раз в житті користувались неліцензійним програмним забезпеченням, слухали музику і дивились фільми нелегально. Робили це всі. Я це теж роблю регулярно.

Роблю і каюсь. Я відношуся до тієї рідкісної категорії людей, яка не проти платити гроші за інтелектуальну власність. З віком совість гризе все сильніше і я почав з малого – платні додатки для смартфону я вже купляю, а не качаю ламані версії. Та я розумію, що це дрібниці, бо ті додатки коштують копійки. А як щодо ліцензійної вінди та інших потужних програмних розробок? Чесно признаюсь, що зараз на ноуті в мене неліцензійна вінда і софт. Проте в мене є виправдання – я студент. А бідні студенти не можуть платити в теорії цілу свою стипендію за якусь програмку. І це при тому, що стипендії в мене нема.

Після цього виправдання тягнуться сотні інших. Країна в нас така, зарплати низькі, рівень життя людей жахливий, кому тут софт купляти? Гаразд, частково я погоджусь, адже реально заплатити за вінду сотню баксів українцю чи американцю – різниця велика. Проте однаково совість мучить. Раз так хочеться бути чесним – чому б не юзати щось безкоштовне? Лінукс, наприклад. Ех, якби ж то.

Почався жовтень, а з жовтнем почався дикий холод. Не пригадую, щоб колись було так холодно ще в кінці вересня. Сьогодні навіть пару сніжинок пролетіли повз мене і запахло зимою, хоч насправді та зима була зовсім нещодавно. Глобальне потепління перетворюється в глобальне похолодання і мені це подобається. Однаково краще і спокійніше жити в прохолодному кліматі, ніж жаритись на сонці. Навіть можна демографічно прикинути, що народи півночі ментально набагато спокійніші, щасливіші та розсудливіші. Просто на мозок не тисне спека.

А тим часом закінчився вересень - перший навчальний місяць в моєму універі. Це тільки початок, тому казати чи навчання почалося вдало, я не буду. Хоч почалося воно непогано і бадьоро. Загалом, як я раніше писав, нові предмети таки цікавіші, ніж ті, що були на першому курсі. Проте кількість матеріалу більша, що трохи засмучує. Добре хоч поки ми не вчимося по суботах, бо це реальна жесть. Мій організм просто повільно помирає від того, що я змушений щоранку так рано вставати. Спочатку я позіхав на перших парах, а тепер позіхаю цілими днями. І головне, що якою б цікавою не була лекція, чи яким би важливим не був семінар, інколи наступає така хвиля сонливості, що я ледь не валюсь на парту. Очі просто закриваються і все.