Думки вголос

Всі чоловіки з глибокого дитинства запрограмовані на фанатизм від авто. Все-таки, автомобіль – це один з найбільших винаходів людства. Хоч тепер вже 2014 рік, але досі автомобілі не обросли крилами і автопілотом. Хоч автопілот вже і є від Google, проте на його впровадження піде ще чимало років.

Людина, яка не сиділа за кермом, ніколи не зрозуміє відчуттів при водінні машини. Це дивне відчуття легкості і захоплення, адже ти легким натиском ноги приводиш у рух півторатонний шматок заліза. А коли це ще й твоє авто, то відчуття ще кращі. Хоча звідки мені знати, адже в мене нема автомобіля.

Це буде чергова стаття ні про що. Тому можете сміливо тицяти хрестик на вкладці з моїм блогом. Я серйозно.

Так-от. Останні кілька місяців ми всі просинаємось вже не в Україні, а в гарячій точці Східної Європи. В це важко повірити, це важко було уявити ще якихось 6 місяців тому, але це правда. Тепер треба миритись із фактами і виживати.

Я не великий школоподібний експерт у геополітиці, але про політику маю поняття і уявлення. Є дві категорії людей – ті, які хочуть керувати всіма і ті, які хочуть підкорятись. Логічно, що «підкорених» у кількісному вираженні більше.

Проте настають такі часи, коли «керівників» стає більше. А чим більше керівників, тим більше між ними суперечностей. І починається розподіл сфер впливу, економічні та інформаційні війни, справжні війни і ще багато всіляких речей, через які страждає група населення підкорених.

Полистав я тут останні записи і зрозумів, що давно не філософствував. А я це діло люблю. Бо це однозначно заняття для лінивих, зайнятим людям нема коли думати нафіга вони живуть і взагалі що таке життя.

Загалом відсутність фізичної праці компенсується мозковою активністю. Оот. Що я хотів тут написати? За минулий тиждень нічого не сталося грандіозного, а політичні теми вже вкрай набридли. Хай вже пройдуть вибори 25 травня, може після цього хоч трохи заспокояться.

Весною мене, як завжди, тягне на подорожі. Але цього року хочеться просто зібрати величезний туристичний ранець, вийти з дому і піти в гори. І повернутись в найгіршому випадку за кілька тижнів, а в найкращому – ніколи.

Окей, пройшов черговий тиждень мого життя, тому варто щось написати. Тим більш я обіцяв, поставив собі цілі і справно пишу в блог кожного тижня. На рік це має вийти 52 записи, що є більше, ніж двох минулих років. Загалом щоразу можна щось придумати – написати про фільми, які нещодавно переглянув, події в житті чи про всілякі вебмайстрові штучки. А можна просто понити, що нема про що писати.

Певно цим я і займусь зараз. В будь-якому випадку, писати «воду» краще, ніж не писати взагалі. То все того, що я вважаю себе офігенним графоманом, який класно викладає свої думки, цокаючи по клавішах. Хоч що з цього толку, якщо таких як я – безліч? Ну і фіг з ними.