Мій досвід водіння

Ще на першому курсі я пішов в автошколу та отримав водійські права. З того часу пройшло майже 4 роки, а власного автомобіля так і нема. Проте нещодавно я протягом кількох днів був водієм не своєї, але машини.

Досвід у водінні в мене практично нульовий був. До автошколи я за рулем фактично і не був, а на практиці в автошколі кількість годин поїздок до смішного мала. Я вже не пам’ятаю точний норматив, але він дуже маленький, тому якщо відразу після отримання прав ви хочете сідати за руль, то краще додатково взяти ще надцять уроків у інструктора.

В кінці 2015 я трохи поколесив на Ниві по Городенці, бо була можливість. Поїздка та обмежилася 15 хвилинами, тому досвіду як такого я не здобув.

І ось в середині липня я отримаю пропозицію від своїх родичів гарбузових відвезти їх у село за приблизно 100 кілометрів від Франківська. Для такої справи машину мені навіть позичили.

Звичайно, вогонь в очах загорівся і я залюбки погодився. І ось мені видали ключі до WV Passat B6 2006 року випуску з 2-літровим дизельним двигуном і механічною коробкою передач. 

Враження від авто, звичайно, позитивні. В автошколі я гарцював на чорній ладі 2114, тому порівняти було з чим – небо і земля. Німці вміють робити авто – все необхідне, інтуїтивно-зрозуміле, практичне та комфортне. Салон вже був покоцаний не дуже бережними водіями до мене, але відламаного нічого не було, нічого не скрипіло і не тарахкало.

Так-от, найбільша проблема для новачків – рушити з місця. З автоматичною коробкою передач таких приколів нема – ти не бавишся з педалею щеплення і не дьоргаєш постійно ручку МКП. А от на механіці потрібно вчитися.

Моя проблема полягала в тому, що я занадто різко відпускав щеплення та глохнув.  В останні дні водіння я вже працював зі щепленням і передачами практично ідеально, проте в перші дні це було проблемою.

В кожного авто свій хід педалей і до нього потрібно привикати. Потрібно відчути точку зчеплення, коли відпускаєш педаль і при цьому натиснути плавно на газ. На рівній поверхні це ще фігня, бо авто може рушити з місця і без підгазовки, а от якщо ти зупинився на підйомі і тобі треба знову рушити, то вже є ризик покотитися назад, якщо вчасно не зняти праву ногу з гальмів та переставити на газ.

Ще з однією проблемою я стикнувся, як водій-новачок – орієнтування на дорозі. Йолки-палки, та я у Франківську знаю практично всі вулички, та й сам Франківськ можна об’їхати по колу за 15 хвилин, настільки він компактний. Але при цьому, коли я був за кермом, я «губився». 

Тобто я реально усвідомлював на якій вулиці я зараз перебуваю, але як потрапити в пункт призначення, я не доганяв. Карта в мозку просто не малювалася. Звичайно, коли машин немає і дороги пусті, то можна собі подумати-покумекати і повернути вліво чи вправо, але от коли серйозний трафік, з усіх сторін машини і рішення потрібно приймати блискавично, то виникають проблеми.

По трасі їхати значно легше в тому плані, що немає заторів і ти розумієш куди ти їдеш. Та й швидкість хороша, можна погратися з передачами. А от в місті потрібно привикати.

Ну і плюс концентрація та увага – потрібно зважати на десятки факторів одночасно. Стежити за дорогою спереді, поглядати в дзеркала заднього виду, стежити за знаками та світлофорами, пам’ятати на якій їдеш передачі, щоб часом не переключитися з другої на п’яту і так далі.

Звичайно, набиратися досвіду треба. З кожною поїздкою я ставав все впевненіший у своїх діях і останні пару днів я вже їздив практично без огріхів та без напруження.

Одним словом, буду збирати на машину, може колись і куплю