Мінуси життя в Івано-Франківську

Майже 5 років тому я написав в цьому блозі статтю, в якій описував переваги життя в Івано-Франківську. Я вказав і деякі мінуси, але то була фактично лайт-версія, бо сьогодні в мене є настрій розписати весь той негатив, який може отримати будь-хто, хто вирішить переселитися в це місто. Тому готуйтеся до лонгріду.

Відразу кажу, що ситуація по Україні в багатьох моментах повторюється, тому Франківськ і далі залишається для мене відносно комфортним і тікати з нього я в найближчому майбутньому не збираюся. Але я вважаю, що прожив тут достатньо часу повноцінно і можу судити про теперішній стан справ.

Тож, почнімо з базових речей, які й формують саме місто.

Ситуація з житлом та нерухомістю

Фактично єдина галузь, на якій тримається все місто - це будівельна. Івано-Франківськ неодноразово ставав (й досі стає) лідером в житловому будівництві в країні. Здавалося б, в чому таємниця успіху? Адже місто відносно маленьке? А таємниця полягає в заробітчанах, які по даних забудівників є 95-тьма % покупців квартир в новобудовах. Тому в області з давніх-давен повелося, що якщо вкалуєш багато років в чужих країнах і назбираєш певну суму, то найкраще буде накупити квартир в Франику, бо це страшне надійна інвестиція.

Тому багато заробітчан купляють квартири не лише собі, а й дітям, внукам і правнукам.

І тут я маю процитувати японців:

«Коли батьки працюють, а діти насолоджуються життям, внуки будуть просити милостиню». Японське прислів'я.

Саме тому франківська золота молодь має власні квартири, машини і створює потенційно небезпечний заділ на майбутнє. Та про це трішки пізніше.

Повернемося до житла. Практично всі новобудови навіть після багатьох років після здачі пустують - відсоток заселеності до болю низький і коливається від 20-30% до 50-60%. Це спричиняє ряд проблем:

• Значно більші витрати на газ в зимовий період
• Більший відсоток заборгованості по комунальних платежах, через що потенційно невинні можуть постраждати від жеків.
• Низький рівень комунікації між мешканцями, що також спричиняє ряд похідних проблем.

Чекати на повне заселення можна реально десятиліттями - поки у заробітчан підростуть внуки до “незалежного” віку.

Ціни на житло при величезних обсягах будівництва не падають, бо попит не менший. Єдиний варіант дешевого житла - район пасічна, який вже не перше десятиліття славиться поганою криміногенною ситуацією і одним єдиним мостом, який має з’єднувати з основним містом (до речі, будівництво другого моста не вирішить проблему з заторами).

Забудівельний бізнес в Франківську має за традицію забудовувати будь-які зони, включно з міським парком та озером. В цій сфері керуються лише грошима, тому було вже чимало різних скандальних об’єктів, які будувалися не там, не в той час і не з тою поверховістю (привіт, галицький двір).

Крім цього, значна частина забудівельників працюють на кількість, а не на якість (привіт, спілка забудівників і ярковиця), а ще деякі роблять вигляд, що працюють на якість, але при цьому здають будинки в експлуатацію на 3-4-5 років пізніше (привіт, мельник).

Проблеми з транспортом

По площі Івано-Франківськ реально досить маленький, чим і зручний для пішоходів та велосипедистів. Та навіщо та зручність, якщо типовому місцевому жителю треба показати, що він має гроші на бензин (а в самого гбо)? Тому треба чи не треба, всі пруться в центр міста на чотирьох колесах. Це щодо проблем із заторами в будні.

А тепер щодо автомобільного контингенту. Значну частину складають, звичайно ж, польські та литовські бляхи. Власники яких думають, що вони герої всія русі, бо пригнали 20-річний європейський автохлам на заміну вітчизяного автохламу і не переплачували державі зайві податки. Проблема “блях” то є тема для окремої статті, але конкретно тут вони часто створюють аварійні ситуації (машину за тишьчю долярів ж не жалко бити?), ведуть себе зухвало (а хто ж їх найде по “бляхах”?) і так далі.

Проблематика бляхарів є актуальною для всіх західних регіонів, тому детально зупинятися на цьому не буду. Але тут є й ще одна категорія автомобілістів, які можуть бути і на бляхах і на нашій реєстрації (переважно бемеве і т.д.) - це діти тих самих заробітчан. Люди, які не дуже уявляють як складно заробити гроші, тому клянчать у батьків дорогі авто і вважають, що вони схопили бога за бороду.

Ну і як я можу не згадати в темі про транспорт типових пішоходів Франківська. Йти на червоне світло світлофора - це дуже по-галицьки. Поліцаї навіть ставлять на проблемних переходах інколи своїх людей, які свистять на ту бидлоту, якій “конче треба миттєво на другий бік”. Тільки варто сказати, що свистки не дають ефекту, бо цю погань треба поголовно штрафувати, а за створення аварійних ситуацій - садити в клітку.

Серед таких дуже шустрих людей треба виділити дві підкатегорії. Перша - це люди будь-якого віку та статі, які приїхали з села і не розуміють нащо ті світлофори взагалі, а друга - мамаші всіх поколінь, коляски яких мають прирівнюватись до криголамів.

Розваги і відпочинок

Ще один елемент суспільного життя, який знаходиться на незадовільному рівні. Якщо для вас відпочинок - то клуби і бари, то проблем з цим у Франківську немає. Але якщо взяти відпочинок для трохи притомніших людей, то є над чим подумати.

Кінотеатри

Їх наразі в місті є три. Два великі (люм’єр і космос) та один маленький (кінобум). Через їхню мінімальну кількість конкуренції на ринку нуль. Тому вони дозволяють собі необрунтовано піднімати ціни. У люм’єра бувають регулярні проблеми при оплаті карткою, а в космосі така можливість взагалі з’явилася лише кілька місяців тому.

Жахливі системи вентиляції. Зимою в залах холодно, влітку - задуха. Це вбиває ледь не 90% вражень від будь-якого фільму.

Пропускають на сеанси нетверезих людей та дітей (і нетверезих дітей). Неодноразово ставав свідком таких ситуацій.

Парки

В міському парку може й хотілося б знаходитися, якби вся бруківка не була всіяна воронячими екскрементами. Для боротьби з цим явищем є спеціальні відлякувачі, але міська влада застрягла в середньовіччі.

В цьому ж таки парку є такий собі “парк атракціонів” з явно застарілими та пошарпаними атракціонами та совковими працівниками і цілком європейськими цінами.

Є ще такий собі невеличкий “піонерський парк” також в центрі міста, в який мусіли бахнути церквушку. Парки в спальних районах поки залишаються без моєї уваги.

Озера

Міське озеро зараз (а на вулиці +33) всіяне людьми, я впевнений. І людей не хвилює очевидно грязна вода з водоростями, пляшками, мертвою рибою та сміттям. І це ще недавно якась там лабораторія взяла проби і сказала, що вода придатна для купання (цікаво чи їхні працівники там купались хоч раз). Озеро постійно намагаються чистити, навіть хочуть провести якийсь чемпіонат з плавання, але вони мені ніколи не доведуть, що водойма чиста, якщо мої очі стверджують зворотнє.

Стан меншого озера у міському парку ще гірший, там навіть люди й не купаються (хоч десь не безстрашні, га?).

Стан “німецького озера” на пасічній також не радує і місцеві частіше називають то болотом, ніж озером.

Річки

Солотвинська та надвірнянська річки - сумнівний вибір для охолодження в літню спеку. Вода може й на така жахлива, як в озерах, проте на берегах можна знайти будь-що. І найчастіше це наслідки бидлоти, яка відпочиває і залишає за собою сміття - пляшки (часто розбиті), залишки їжі, пакети, кульки. Та й взагалі позагаряти складнувато - на берегах досить гостре каміння і безліч різноманітної комашні, яка точно не дасть розслабитися.

Басейни та спортивні майданчики

Басейнів у місті реальний дефіцит. Є один найбільший в фізкультурному коледжі, хоч його привабливість викликає сумніви. Є ще льодова арена з кінськими цінами і кілька якихось дитячих басейнів.

З спортивними майданчиками теж не дуже густо, переважно це стадіони (хоч професійного футболу в місті нема, зате є золотий м’яч на вул. Чорновола) і шкільні майданчики.

Єресь

Івано-Франківськ посів перше місце в Україні за релігійністю населення. Діючий мер міста під час передвиборчої кампанії освячував ліфти (ліфти, мать твою!), а вже на посаді мера заявляв, що Франківськ - християнське місто, він за традиційні сімейні цінності і проти абортів. Тобто за кількістю хворобливого лайна мер уособлює середньостатистичного жителя міста.

Будьте готові до того, що в школах в обов’язковому порядку викладається християнська етика, а дітей змушують молитися перед початком уроків. Кількість єресі зашкалює в школах, ВНЗ і державних установах. Про статтю 35 Конституції в цьому місті не чули, або ж свідомо її ігнорують. Відокремленості церкви від держави тут тупо немає, бо церква лізе в будь-які державні чи освітянські справи. Кількість церков росте з геометричною прогресією. В історичному центрі міста волає релігійне радіо із зомбістськими проповідями.

Таку кількість єресі породжує кілька факторів:

1. Значна частина жителів міста не так давно перебралася із обласних сіл, в яких, як відомо, дуже високий рівень релігійності. Тому тут вони продовжують всіма способами підтримувати церкву.
2. Рівень освіти в місті та області надзвичайно жахливий. А ми то з вами знаємо як співвідноситься рівень освіченості та релігійності.
3. Велика кількість заробітчан повертаються із заробітків з пасмом грішків за спиною і активно їх замолюють, не жаліючи на церкву грошей.

І ще я б відніс до єресі поголовний расизм та націоналізм. З цим справді біда в Франківську - іноземців не люблять, а ура-патріоти нав’язують свої погляди всім.

Освіта

Все становище вищої освіти в місті я вже описував в казочці про Корупландію, тому повторюватись не буду. В школах ситуація явно не краща - лише кілька місяців тому був скандал в одній із шкіл щодо побиття сироти.

Культ материнства

Так як практично все місто тримається на заробітчанах, то й цілком зрозуміло, що ці самі шукачі кращої долі часто залишають після себе чимало спадкоємців. А так як чоловіки їдуть працювати частіше, то жінки залишаються у Франківську, народжують і бавлять дітей.

І все би нічого, якби не було цілого культу материнства. Тобто цим матерям всі винні та зобов’язані. Я вже згадував про їхню поведінку на світлофорах, але лише цим ситуація не обмежується. Адже вони та їхні потомки - це ніяк не менше, ніж пуп Землі.

Вони мають всюди проходити без черги, отримувати в усіх закладах знижки лише за свою присутність. А ще краще, щоб їм давали щось цілком безкоштовно, бо ЯЖЕМАТЬ. Всі заклади міста мають пускати їх всюди з колясками. Атракціони для їхніх дітей повинні бути натикані через кожні 20 метрів, а особливо в центрі міста, бо міського парку їм мало. Влада повинна платити їм всі види соціальних допомог і забезпечити житлом, бо вони виконали свою найпримітивнішу природню функцію - народили.

Кожна така пересічна мамаша вважає, що вона зробила нереальний подвиг і її дитина особлива. Той факт, що переважна більшість таких випадків стається “по зальоту” нікого не хвилює - бо так сі мало стати, бо то боженька послав ту дитинку. І дітей не треба планувати, нє. Треба їх народжувати і чим раніше, тим краще. І пофіг, що немає власного житла, чи хоч якогось нормального джерела доходів - боженька цим мамашам всьо порішає. А якшо тобі за двадцєть і ти ше не вкліпав дитину, то пеуно с тобоу шось не так. Як це “не хочете дітей”? То так не буває, то є великий сенс життє.

Тому людям, які хочуть пожити трошки іншими цінностями та здоровим глуздом, дуже важко знайти не прозомбоване коло спілкування.

Заробітчанські паркани

Шик і королівська вишуканість - звичайні способи показати своє успішне, багате та прекрасне життя всім сусідам і знайомим після того, як сто років втираєш сраки старим Італійцям.

Саме тому тільки у Франківську не розуміли чому люди сміються з житла Пшонки, бо це типовий інтер’єр будь-якої заробітчанської хати чи квартири. І цей вишуканий смак поширюється на всі побутові речі. Власниць ексклюзивних шуб ви можете знайти не на якомусь аукцоні Сотбі (хоч там їх і нема), а в звичайному франківському пижику.

Дорогі костюми та швейцарські (хоча часто це китайські) годинники на чоловіках в центрі міста - яка це вулиця? Ні, це не Уолл-стріт, це франківська “стометрівка”.

Розпорошувати зароблені важкою працею гроші - це суперздатність заробітчан. Бо ні на який бізнес чи інвестиції мозку часто не вистачає, тому треба витратити тут і зараз “поки є”.

В зв’язку з цим ми переходимо до наступного пункту.

Бізнес та інвестиційна привабливість

Все місто тримається на будівництві, церквах, баригах (купи-продай) і сфері послуг. Є кілька заводів, але горді франківці краще сидітимуть дома і чекатимуть з моря погоди, ніж підуть працювати за 5-7 тисяч гривень. Тому в порівнянні з іншими областями, в нас практично нульовий рівень якогось виробництва. Якщо якась іноземна компанія і приходить відкривати якесь виробництво, то робить це в містах чи селах області, де люди трошки менше зажралися.

Тому на вулицях можна побачити переважно секонд-хенди, магазини з мобілками, годинниками і ювелірні крамниці. Ще більше можна знайти кафешок, піцерій, пивнушок і барів. Рівень обслуговування в будь-яких закладах знаходиться нижче рівня плінтуса і треба прожити чимало років та обходити чимало закладів, щоб визначитися куди можна ходити. Зайти в магазин одяг, для прикладу, і побачити всі цінники в доларах або євро - це звична справа, а продавці щиро дивуються звідко то в Україні такий закон, що все має бути в гривнях.

Величезний відсоток закладів не витримує франківських реалій і закривається протягом кількох місяців. І значна частина - це ті заробітчани, чи діти заробітчан, які виявилася крапельку розумнішими за інших і пішли з заробленими грошима в бізнес. Але виявилися не настільки розумними, щоб спочатку про той бізнес хоч щось дізнатися.

А закрити всі заклади і магазини на релігійні свята - це як пити дати. Нащо той бізнес, коли треба святкувати? Навалити на столи тонни їжі, випивки і все місто в ауті - ні продуктів купити, ні таксі дочекатися, ні в кінотеатр сходити.

На завершення

Вийшло значно більше тексту, ніж я планував. В будь-якому випадку все вищевказане - то мій суб’єктивний погляд. Я не гребу всіх під одну гребінку, в Івано-Франківську є й адекватні заробітчани, бізнесмени, прості жителі, та навіть мамаші. В місті є можливість розвиватися і побудувати успішний бізнес, не їдучи в далекі краї. А якщо ще й абстрагуватися від всього негативу (а він є в будь-якому місті), то можна загалом жити і не тужити.

Зі енд.