Через всілякі дискримінуючи свята я щось затягнув з першим весняним постом. Виправляюсь. Почну традиційно із скарг.

Мабуть, перший і останній мій пост, де замість тисячі слів можна поставити одну картинку...

А ніяк. Черговий жаль за айтішною професією охопив мій гуманітарний розум. Програмістам башляють зазвичай в баксах і їм легше пережити валютне «битіє».

Так вже сталося, що всі мої подорожі не виходять за межі країни. Посидючий характер в купі з вічними пошуками грошей утворюють не надто частий відпочинок і в межах країни.

Українці вже привикли, що в державі вічний бардак. Так довго виборювали незалежність і так довго не можемо її фактично здобути.