А ніяк. Черговий жаль за айтішною професією охопив мій гуманітарний розум. Програмістам башляють зазвичай в баксах і їм легше пережити валютне «битіє».
Так вже сталося, що всі мої подорожі не виходять за межі країни. Посидючий характер в купі з вічними пошуками грошей утворюють не надто частий відпочинок і в межах країни.
Українці вже привикли, що в державі вічний бардак. Так довго виборювали незалежність і так довго не можемо її фактично здобути.
Зроблю-но я маленькі підсумки прожитого січня. Найвідчутніший підсумок – набрані зайві кілограми. Їжа мене переслідує, а січень виявився насиченим на різноманітні балюнки, що й потягло за собою серйозні наслідки. Ходити стало важче, штани застібуються із зусиллями, пасок на джинсах більше мішає, ніж допомагає.
«Люди рабы своих вещей. То, что ты имеешь, в конце-концов имеет тебя и становится твоим хозяином.»
Цитата із класичного вже «бійцівського клубу». Люди придумують речі, які б хотіли такі ж люди і працюють все життя, щоб їх отримати. Але не все так однозначно.
Якось так сталося, що людство починає забувати грані та межі. Нас стало занадто багато, тому одні інтереси породили інші, а при такому перенасиченні інтересів та ролей все скочується в хаос.
