Осінній напряг
- Переглядів: 2711
А я нарешті визначився, що писатиму тут для себе, а не для когось. Завів я блог, коли мені було 16(ну взагалі-то ще і є), і от через років 5/10/20/40 я вкотре відкриваю сторінку блогу, щоб написати якусь бурду :). І тут на мене навалюється ностальгія, читаючи статті, я пригадую, що в мене роїлось в голові в ті 16 років. Що зі мною відбувалось... Мабуть в цьому і є весь кайф особистого блогу.
А комерцією я займатимусь на інших своїх блогах. Не збираюсь робити якийсь портал із особистого блогу, тому читайте, що відбувалося зі мною останній місяць.
Прийшло 1 вересня - початок випускного класу, ностальгія. Водночас радість - все-таки недовго залишилось. Також сум - адже це певна остання межа мого дорослішання. Вільних днів випадає все менше й менше.
Інколи просто немає часу розслабитись, подумати про щось хороше, позитивне. Постійно думки зайняті майбутнім.
Майбутнє постійно лякає своєю невідомістю. Що там, за ширмою дорослого самостійного відповідального життя? (за ширмою тоска і безвихідь*) Скільки ще труднощів чекають на мене в цьому житті? (дофіга, йопт...занадто дофіга*)
Інколи хочеться жити на безлюдному острові. Просто добивають всі ці обставини. Мабуть зрілість людини проявляється в умінні вирішувати нагальні проблеми. Але чому ми всі повинні жити з проблемами? Постійно хтось кудись спішить, щось робить, хвилюється.
Просто часом здається, що графік зростання напруженості стилю життя просто невблаганно підвищується. І невідомо що буде, коли він досягне свого піку.
Я боюсь зірватись. Боюсь наробити помилок через власну дурість чи слабкість. Забагато відповідальності...(наркоман, шолі? яка відповідальність в тебе могла бути в твої 16 років? я шизію, ти взагалі не шариш про шо ти говориш) Просто хочеться проснутись і зрозуміти, що все це поганий сон.
Знаєте, я в дитинстві завжди мріяв стати дорослим. Мабуть, як і всі діти. Хоч дорослі мене переконували, що я в дорослому віці захочу стати дитиною, проте я не вірив. Тепер вірю. Навіть сам це відчуваю. В дитинстві все якось простіше, світ якийсь відкритіший, логічніший.
Інколи спілкуюсь з оточуючими людьми, а сам при цьому не розумію, що взагалі тут роблю. Хочеться просто встати та піти в далечінь.
Завжди вважав себе прагматиком, раціоналістом, проте щоразу змінююсь.
От такі справи, дітки. Хто хотів прочитати якусь конкретику - розчарувались. Проте привикайте, тепер я буду писати те, що думаю, а не те, що заставляє "мода".
пі.ес. на демотиватор не ображайтесь, просто мене він прикольнув
* - додано автором 10 квітня 2014 року
та я б не сказав, шо це депресняк. просто реально напрягає це все
а я весь час повинен писати про позитив? навіть тоді, коли ним і не пахне? просто реалії життя
Стрічка RSS коментарів цього запису