Мій ранковий маршрут
- Переглядів: 1601
Вас очікує неймовірно захоплююча історія про те, як я проводжу будні дні. Така історія зібрала б мільйони переглядів (лайків, репостів), якби я був хоча-б Джонні Деппом. Ну а в даному випадку ця стаття просто засмутить мене через років 5-10, коли мій розпорядок буде набагато гіршим.
Ранок безнадійного студента зазвичай розпочинається в 7:05. В мене накручено 4 будильника на смартфоні (6:50, 6:51, 6:52, 7:05), один на планшеті (7:05) і один на телефоні (7:05). Суть в тому, щоб будильник продзвенів перший раз о 6:50 і я отримав моральне задоволення, що зможу поспати ще 15 хвилин. 7:05 – це критична точка, коли я змушую всі системи вмикатись і відновлювати свою роботу.
Поки системи вмикаються (а це ще 2-3 хвилини), мозок переживає вранішній стрес. Він полягає у тому, що мозок не розуміє що відбувається і протестує проти реальності. Спочатку мозок аналізує інформацію про те, який сьогодні день. Потім починає згадувати чи підготувався до сьогоднішніх семінарів. При позитивній відповіді мозок вмикає режим «я бетмен», а при негативній – режим «я помру у злиднях».
Зрештою я таки просинаюся остаточно і першим ділом іду шукати котєйку. Це обов’язкова процедура для підняття настрою. Хейлі, звичайно, категорично проти того, що я її тіскаю з самого ранку, тому на пари я приходжу з розцарапаними руками. Далі всі стандартні процедури, включаючи читання ранкових новин на планшеті. Раніше я таким не займався, але з теперішньою ситуацією в країні краще перевірити, чи на твоє місто не прилетить за кілька годин бомба.
В 7:50 я в повній бойовій готовності виходжу з дому і беру курс на університет. Гугл карти показують, що до університету мені йти 1.7 кілометра, або 22 хвилини. Насправді ж маршрут у мене раціональніший, ніж показує "компанія добра" і я добираюсь за 15 хвилин. Насправді чудова відстань від навчального закладу – я вже й забув коли востаннє їздив маршрутками аля пижиками. А це неабияк економить нерви.
Проте піша прогулянка не завжди така райдужна. Особливо вузькими тротуарами центральної частини Івано-Франківська. Зранку більшість людей спішать, але знаходяться і відомі всім бабці, які вважають, що весь світ має зачекати. Зазвичай о 7:50 релігійне радіо на зупинці біля Цуму ще не працює, тому я не отримую долі негативу, але інколи я йду на 2 пару (а це 9:30 ранку) і навіть попри мої вакуумні навушники до мене доноситься голос душевнохворого ведучого того радіо.
Коли отак ходиш ранком тим же маршрутом уже майже два роки – то фактично знаєш всіх людей, які ходять тобі назустріч. Таке враження, що скоро треба буде з ними вітатись, бо наче сто років вже тих людей знаєш.
Після горезвісної зупинки мій маршрут проходить попри ратушу. Проходячи попри ларьок, я завжди дивлюсь чи змінились ціни на ред бул. І хоч вже давним-давно не п’ю ту бридоту, таким чином я виясняю наскільки слабшає гривня і росте інфляція в країні.
Далі я направляюсь до медичного і по дорозі зустрічаю кольорове населення, яке у ньому вчиться. Афроукраїнці, індуси, хачі-чурки – всі тут. І один прикольний тіпчик з дуже кумедним головним убором.
Далі я прямую по доволі нецікавій вулиці Мазепи, переходжу перехрестя, перераховую кількість мудаків, які бігають на червоне світло світлофора, потім перераховую кількість встановлених камер на перехресті і думаю про подвійні стандарти щодо водіїв і пішоходів.
І ще якась сотня метрів і я вже опиняюсь на території рідного юридичного. Радію, що корпус юридичного виглядає красиво і по-європейськи, а потім згадую які в нас ціни на навчання і радість швидко проходить.
Отак приблизно я проводжу свої студентські ранки. Тепер будь-який відвідувач блогу може мене легко вистежити. Але так як я не страждаю манією переслідування, то і якось пофіг. Головне, що не люблю в таких прогулянках – зустрічати знайомих. Зазвичай я лише махаю рукою у відповідь, але ж ці наглеці інколи ж до тебе починають говорити і тоді треба виймати навушники. Зранку я перебуваю на так званому автопілоті, тому бурмочу якусь несуразицю і кажу, що я спішу. Бо так.
Кінець.
Люблю читати таке, статті про самоорганізацію організовують мене :tavtologiya:
Стрічка RSS коментарів цього запису